Диканька
На сьогоднішній день Диканька є селищем міського типу, з населенням 8 у тисяч мешканців. А перша історична згадка про Диканьку припадає на 1658 р. У літописі Самійла Величка згадується бій на полі поблизу Диканьки між найманим військом Івана Брюховецького та кошового Якова Барабаша. Це поле називають Сербенським через те, що у війську Брюховецького з найманців були переважно серби. У місцевому музеї зберігається навіть алебарда - німий свідок тих подій.
Через 10 років на цьому ж полі стався вже інший бій - між двома гетьманами: Петром Дорошенком - гетьманом Правобережної України та гетьманом Лівобережної - Іваном Брюховецьким. У цій битві, з мовчазної згоди Дорошенка, Івана Брюховецького жорстоко вбивають козаки.
Того ж часу з'являються перші згадки про Кочубеїв, вихідців з кримських татар, які господарювали на Диканьці понад 200 років. Перший, хто прийшов на ці землі та охрестився, звався Андрієм. Він з онуком Василем служили правобережному гетьману України. Василь Леонтійович був звичайним канцеляристом та одного разу втратив цінні папери, повертаючись з Туреччини, і вже стидався потрапляти на очі до Дорошенка. Тож він осів на лівобережній Україні і служив тепер вже Івану Самойловичу осавулом разом із Мазепою. 1687 року Василю Леонтійовичу дарують Диканьські землі. Цього ж року козацькою верхівкою пишуться доноси на Самойловича і його висилають до Сибіру. Гетьманська булава дістається Мазепі. У цей же час міцніє дружба Мазепи і Кочубея, вони рідняться: Василь Кочубей віддає старшу доньку за племінника Мазепи. А як народилася Мотря, Мазепа став її хрещеним батьком.
Коли саме вони закохалися одне в одного, історикам невідомо. (Що й казати, невідома навіть точна дата народження чи смерті Мазепи). Здебільшого схиляються до думки, що Мотрі було десь 18, а Мазепа розмінював сьомий десяток. Коли він іде свататись до Кочубеїв, отримує відмову. Відносини між Мазепою та Кочубеями нібито не змінилися, але… Мотря вирішує не коритися волі батьків, та втікає по палацу Мазепи, та він відправляє її назад, додому, посилаючись на завантаженість політичними справами. Дома ж її чекає домашній арешт, і спілкування з Мазепою триває тепер лише у листуванні. Деякі з листів Мазепи збереглись, Мотріни ж - ні. А мати Мотрі затамувала образу на Мазепу за те, що закохався в її дочку, бо сама замолоду мала особисті стосунки з ним. Тож Любов Федорівна вмовляє чоловіка писати доноси на Мазепу Петру І. Історики налічують близько 200 доносів. Але Петро І довіряє Мазепі, бо той свого часу підтримав його під час заколотів у Московії. Доля Мотрі після смерті Мазепи окутана легендами. Хтось каже, що вона подалась до монастира й заміж так і не вийшла, хтось - що згуртувала свою банду - така люта і крута вона була. «Козак у спідниці» - казали про неї.
Кочубеї ж відомі в історії не лише доносами, найбільших висот досяг Віктор Павлович Кочубей. Він служив 4 царям: починав с Катерини ІІ, потім Павло І надав йому титул графа, за Олександра І входив до його негласного комітету, був засновником міністерства внутрішніх справ та першим міністром. А Микола І вже надав йому титул князя у 1831 році.